Нина Матэф,
Israel
После моих долгих поисков и хождения ложными путями Господь Сам нашёл меня, и это была незабываемая встреча Отца и Его блудной дочери.
Прочитано 7476 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Очень хорошо, Нин.
Хотела бы я когда-нибудь сказать Господу, стоя перед Ним: "Вот я и дети, которых Ты мне дал". Комментарий автора: Спасибо, Светлана!
Благословений!
Cветлана Бабак
2008-08-09 09:29:46
Действительно, очень хорошо, и в точку. Комментарий автора: Благодарю! Слава Богу!
Наталья М.
2008-08-09 17:29:13
aminj Комментарий автора: Спасибо!
женя блох
2009-02-10 06:04:47
Но я прочитала попозже,но свое спасибо
скажу. Нам бы вовремя в руки розги и
послушны росли б сыны.Нам бы Господа раньше встретить светом стать и любовью гореть,и рыдать пред Господом
нужно ,чтоб стучал в закрытую дверь. Комментарий автора: У истории, говорят, нет сослагательного наклонения. Также и у биографии человеческой... Но лучше поздно, чем никогда. А Господь верен! Спасибо за отзыв, Женя!
Надежда Дудка
2009-02-10 06:53:42
Вопрос непраздный.Справедливо и пронзительно.Огромное спасибо.Благословений Вам, Нина. Комментарий автора: Спасибо, Надежда! Успехов вам во всех сферах!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
